Під час практичної конференції в межах проекту «Відкритий Луцьк. Відкрите Рівне», що відбулась у Рівному восени 2017 року, на прикладі польського досвіду успішних практик обговорювалися стан та перспективи розкриття потенціалу прозорості міських інформаційних даних територіальних громад. Серед присутніх були як студенти-першокурсники історико-соціологічного факультету РДГУ, так і представники місцевого самоврядування, “watchdogs” (англ. «сторожові пси») — громадські активісти, експерти, що практикують сталий моніторинг та контроль за діяльністю місцевих чиновників.
   У ході роботи конференції було заслухано та обговорено особливості забезпечення доступу до публічної інформації у Польщі, механізми розробки проекту Стратегії розвитку Варшави 2030, існуючі інструменти моніторингу місцевих бюджетів Польщі, практики впровадження громадських бюджетів у Польщі, оцінки успішності українських проектів, спрямованих на забезпечення прозорості влади.
   Окрім інформування про успішні проекти, що реалізуються у Польщі, було обговорено основні труднощі, котрі можуть виникнути у процесі забезпечення доступу до публічної інформації на українському ґрунті. Серед таких успішних практик було презентовано як владні, так і громадські ініціативи — Дані по-варшавському (http://www.danepowarszawsku.pl/), Моя держава (https://mojepanstwo.pl/), Прозорий Люблін (http://jawnylublin.pl/), Гданський бюджет (http://www.gdansk.pl/budzet/), Рахується місто Каліш (http://liczysiemiasto.pl/), Наша каса (http://www.naszakasa.org.pl/gmina/polska/#/2015,1), спрямовані на спрощення та поширення інформації про доходи та видатки з муніципальних бюджетів, про найбільш затратні проекти, розміри міських боргів.
   Серед успішних українських проектів, спрямованих на розкриття публічної інформації, було відзначено Єдиний реєстр судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua/Page/2), державний проект ProZorro (https://prozorro.gov.ua/), ініціативу Dozoro (https://dozorro.org/), Єдиний реєстр декларацій (https://public.nazk.gov.ua/), Веб-портал використання публічних коштів (https://spending.gov.ua/), система перевірки контрагентів You-control (https://youcontrol.com.ua/landing_002/) тощо.
   Тим не менше, на думку Святослава Клічука (ГО «Соціальне партнерство, ініціатива «За чесний тендер», Рівне), багато сайтів, де міститься публічна інформація не є зручними для громадян. Тому варто спрямовувати увагу саме на доступність програмного забезпечення сайтів, його візуальну та інформаційну доступність. Адже місцеві бюджети в Україні, які подаються переважно у формі таблиць Exel, надзвичайно важко аналізувати, оцінюючи ефективність розподілених видатків.
   А й справді, аналізуючи сторінку Прозорий Люблін (http://jawnylublin.pl/) можна у часовому вимірі бачити еволюцію бюджету міста у різні роки, порівнювати найбільш затратні проекти тощо.
   Важливим є також демонстрування роботи комунальних підприємств, котрі мають чи не найбільші контракти з владою міст. Щодо контролю за розподілом малих видатків, їх прозорість та відкритість також є важливою. Так, наприклад, Прозорий Люблін дає можливість побачити, на що спрямовані, скажімо, 1200 зл. з міського бюджету шляхом фінансування проекту «Люблін надихає жінок. Жінки надихають Люблін». І у такий спосіб громадськість може перевіряти фінансову сторону малих проектів та їх суспільну доцільність.
   За спостереженням Кшиштофа Коваліка, поведінка чиновника у Польщі щодо забезпечення доступу до публічної інформації може передбачати: 1) надання інформації, 2) продовження процесу надання інформації до 2 місяців, 3) відмову у наданні інформації з мотивів, що вона не є публічною, 4) відмову у наданні інформації з поясненням, що це — невідкрита інформація, 5) залишення запиту без відповіді.
   Надзвичайно важливо привчати чиновників саме не залишати запити без відповіді, не відмовляти у доступі до публічної інформації, а робити її відкритою, тому що це впливає на ефективність роботи місцевої влади та убезпечує від зловживань нею, сприяє економії розподілу ресурсів. Дуже важливо, щоб інтерес до подібних заходів виявляли не лише студенти та громадські активісти, а насамперед чиновники та міські обранці — саме ті, хто першочергово повинен забезпечувати прозорість та доступність інформації про діяльність місцевого самоврядування.

Віталій ЛЕСНЯК